Головна / Головні новини / Станіслав Світлицький: «У людей має бути можливість десь грати і тоді вони гратимуть». Частина 2

Станіслав Світлицький: «У людей має бути можливість десь грати і тоді вони гратимуть». Частина 2

У 2021 році в Україні мають з’явитися щонайменше ще три урбан-парки. Це великі мультиформатні майданчики для занять вуличними видами спорту. Зараз такими парками може похизуватися лише Харків, хоча  Street Culture разом із ГО «Міські реформи» розробляють концепції і для інших міст, наприклад, Києва. 

Як будівництво урбан-парків може змінити життя українців? Чи вплинуло визнання стрітболу олімпійським на його розвиток в Україні? Чи підтримує держава стрітбол і чому вона має звернути увагу на вуличні культури? Це друга частина нашої розмови зі Станіславом Світлицьким – засновником Української Стрітбольної Ліги, команди Heroes Of the Courts та амбасадором вуличних культур України. Першу частину про розвиток стрітболу в Україні та шлях Української Стрітбольної Ліги читайте тут (тут має бути посилання на першу частину)

– Чи вистачає в Україні інфраструктури для стрітболу?

– В Україні з цим повна катастрофа. Я не кажу про спеціальні майданчики саме для стрітболу. У нас проблема навіть зі звичайними баскетбольними вуличними кортами. У Києві немає жодного майданчика, де я можу провести турнір на 100+ команд, немає доступних кортів на 4 кільця. У Гідропарку є один старий вбитий майданчик, а поруч з ним платний. Треба платити й за той, і за той. А якщо немає місць для турнірів в столиці, то що казати про інші міста?

У Харкові зараз з цим простіше, бо побудували три урбан-парки на бульварі Юр’єва, у Молодіжному парку та Холодногірському сквері. І там можна тепер пограти. Там не лише стрітбол, а корти для стрітфутболу, траса для паркуру, скеледром, скейт-парк, купа всього. Єгор Матюхін та його команда з «Центру вуличних культур» змогли продавити свою  концепцію урбан-парків, знайшли фінансування – міська влада виділила гроші, побудували, і тепер у городян є місце, де можна займатися спортом.

Взагалі, харківські урбан-парки – це майже ідеальні локації для стрітболу. Безкоштовні та якісні майданчики з хорошим освітленням. Наприклад, «Молодіжний парк» в центрі міста, на Пушкінській. Ми там вже проводили турнір минулого сезону. Розпочали із затримкою на 3 години через дощ, але потім грали до першої години ночі. Навіть вночі не було проблем зі світлом.

Тобто Харкову дуже пощастило, бо там вже є урбан-парки, куди баскетболісти летять як мухи на світло. Можу ще назвати Дніпро, де є парк Глоби. Його БК «Дніпро» та міська влада відреставрували, добудували, і там тепер можна грати на двох повнорозмірних майданчиках. В усіх інших містах, якщо є майданчик з двома кільцями – це добре. Наприклад, у Львові нещодавно зробили класний муніципальний корт біля Порохової Вежі. До цього часу ми туди возили постійно мобільне обладнання і будували майданчики напередодні турніру на площі біля оперного театру. Бо в місті не було жодного стаціонарного корту, спроможного прийняти всеукраїнський турнір.

ДОВІДКА: Street Culture разом із ГО «Міські реформи» розробляють концепції Урбан-парків та будують їх. Поки що у Харкові, але розробляються проєкти і для інших міст. Зараз урбан-парків три: на бульварі Юр’єва, у Молодіжному парку і Холодногірському сквері. У 2021 році планується відкриття трьох урбан-парків: у парку Перемоги, на перетині вулиці Героїв Праці й проспекту Тракторобудівників і на території школи №11 (Немишлянський район Харкова). Кожний урбан-парк складається з різних за напрямом локацій: корти для стрітболу, стрітфутболу та панна-футболу, паркур-траса, скеледром для болдерінгу, скейт-парк, памп-трек, майданчики для воркауту та стріт-денсу.

– Тобто врятувати трагедію з інфраструктурою можуть побудовані урбан-парки?

– Так. Є скептики, які кажуть, що не треба будувати урбан-парки, бо у нас в баскетбольних секціях не вистачає дітей, тренерів. Мовляв, хто ж буде в цих урбан-парках грати? Ця думка має право на життя. Але Харків демонструє інший приклад. Там побудували урбан-парки, а тепер майданчики баскетбольні там завантажені зранку до ночі. Можливо, від цього треба відштовхуватися? Спочатку має бути можливість у людей десь грати, знайомитись з культурою. Насправді не завжди на майданчиках грають ті, хто займаються в секціях. Є безліч фанатів баскетболу і стрітболу, які б з радістю вийшли покидати м’яч у кошик, якби було, де це робити.

Я бачу собі таку послідовність: підліток подивився матчі NBA (або ж якийсь стрітбольний турнір) і зацікавився. Він навряд чи піде одразу до секції. Скоріше за все спочатку буде бажання покидати м’яча на вулиці, спробувати пограти з друзями. А вже потім – секція.

Думаю, якщо будуть місця, де кожен охочий зможе грати у стрітбол – це лише покращить рівень популяризації нашої гри. А згодом вплине й на професійний спорт.

– Як ще держава може підтримувати стрітбол?

– У нас трохи складна ситуація. З одного боку стрітбол – це найпопулярніший ігровий урбан-спорт у світі. З іншого офіційні організації, вважають, що 3х3 це лише професіонали, а стрітбол – це щось таке незрозуміле, масове і безформне. А якщо масове та безформне – не зрозуміло кого підтримувати. Навіть якщо побудувати майданчики окей, це круто. А що далі з цим робити?

Вважаю, що однаково важлива інфраструктура та системна підтримка масових проектів. Взагалі, на мою думку, держава має змістити акцент з підтримки професійного спорту на допомогу масовому. У нас божевільні ресурси та гроші витрачаються на підготовку професійних атлетів. Це важливо, не заперечую. Ніхто не каже, не вкладайте гроші у наших чемпіонів. Навпаки, держава має підтримувати збірні, але основою має бути масовий спорт – діти, молодь. Саме з них потім і виростають чемпіони. 

Багато наших федерацій просто звикли сидіти на бюджеті, вони проти змін. Їм зручна пострадянська система, де за перемоги нараховуються бали, а потім за кількістю балів надається фінансування. Але це неправильно.

Декілька років тому була спроба об’єктивно проаналізувати ситуацію в українському спорті та провести радикальні та правильні реформи. Але нічого не вдалося, бо був серйозний супротив від спортивних функціонерів та федерацій. Як і будь-яка система, система спорту в Україні чинила опір будь-яким змінам. 

Знаю, що була ідея фонду підтримки спорту. Туди мали б звертатися і федерації, і звичайні громадські організації за фінансовою допомогою. Наприклад, ми мали б змогу подати заяву, пояснити, що у нас грає багато тисяч людей, обґрунтувати свої потреби та претендувати на фінансову підтримку держави. Це дуже здорова модель, яка б сприяла багатьом позитивним змінам.

У Харкові є програма розвитку вуличних культур, де прописана багаторічна підтримка цих дисциплін. І у харківської команди є можливість проводити турніри, майстер-класи, фестивалі, тощо. Якби така програма була на державному рівні, це дуже допомогло б розвивати масовий спорт. Це був би дійсно спорт для всіх бажаючих.

Довідка: Є міжнародний перелік форм самовираження і дозвілля, котрі входять до вуличних культур: Street Workout, Streetball, Street football, Skateboarding, Rollerblading, Trick scooter, BMX, Breaking, Street dance, Funky style dance, Parkour, Street Music, Street knowledge, Street Art & Graffiti, Street wear. Але постійно створюються нові форми та варіанти існуючих. Деякі з них стали частиною олімпійської спільноти.

3х3 потрапив до олімпійської програми, але звичайні болери цих змін не відчувають

– 3х3 включено до програми Олімпіади в Токіо. Таке визнання стрітболу – це більше «плюс» чи «мінус»?

– Тут дуже тонкий момент. Бо сучасний офіційний 3х3 – це те, що побудувала FIBA. Це професійні турніри Світового Туру, чемпіонати континентів та світу, Олімпіади. Ось це сучасний 3х3 для мене. А стрітбол – це гра на вулицях. Начебто всього лише дві назви того й самого виду спорту, але абсолютно різні підходи. Професійний 3х3 робить виключний акцент на топових командах та національних збірних, стрітбол – на масовості та автентичності. Те, що 3х3 став олімпійським видом, для умовно 99% учасників наших турнірів не означає абсолютно нічого. Як приходили на турніри УСЛ в Одесі, Харкові, Дніпрі, Києві та інших містах грати аматори та напів PRO, так вони там і грають. І їм все одно – олімпійський це вид чи ні.

Вони просто грають для задоволення, бо те, що стрітбол став олімпійським, вони не відчувають – не побудувалися нові майданчики, не з’явилося фінансування для турнірів, не має спонсорів, які б дарували якісь подарунки та збільшували призові фонди. Нічого не змінилося. Для звичайних людей визнання 3х3 олімпійським видом це якісь дуже далекі та неважливі зміни.

Якби я був умовно президентом FIBA 3х3 і ти б запитала, чи відчув я ці зміни, то я б сказав, що звісно, це дуже круто. Адже тепер у нас є нові можливості, новий рівень, нові амбіції, це визнання в деякому сенсі змінить нашу діяльність. Але ти питаєш мене, одного з організаторів УСЛ в 2021 році. Тому відповідь така – на наш розвиток (Української Стрітбольної ліги та взагалі масового стрітболу в Україні) таке визнання зараз ніяк не впливає.

Нещодавно переглядав Мастерс Світового Туру FIBA 3х3 в Досі. Шикарний івент! Як завжди високий рівень організації, топові команди. Якщо говорити про це визнання саме у площі професійного рівню – тепер з олімпійським статусом верхівка піраміди професійного 3х3 виглядає прекрасно. Хоча якихось 8 років тому (у 2013 році) я дивився на перші турніри FIBA 3х3 та думав: «Ви серйозно? Навіщо робити те, у чому ви не розбираєтеся?». Тепер розумію, що це не були спроби повторити стрітбольні турніри. Це був початок професійного 3х3. Вони створили всі умови, щоб це було сильно та цікаво, але команди-учасниці цьому рівню ще декілька років не відповідали. Зараз це суперпрофесійний 3х3 і наочно видно заради чого були видані ті аванси.

У мене є нереалізоване бажання – паралельно зі стрітболом займатися ще й професійним 3х3 (лігою чи командою). Було б цікаво як менеджеру, як людині, яка розуміє всю систему рейтингів та турнірів, взяти участь в розвитку якоїсь крутої української 3х3 команди та спробувати досягти топового рівня – Сербії, Латвії та інших. Сподіваюся, що коли-небудь зможу застосувати свій досвід і реалізувати це бажання.

– Особисто моє враження: у Світовому Турі команди, які починали грати на вулицях, типу «Риги» чи «Гарлему», грають в інший 3х3, ніж ті учасники, хто почав виступати в цьому виді, коли він став вже професійним…

– Є багато прикладів цікавих, коли команди штучно збирались з професіоналів з класичного баскетболу та гучно ганьбились на перших турнірах. Уже майже весь світ зрозумів, що не можна взяти 4 профі-гравців (які б вони не були суперкруті у 5х5) та легко вигравати топові турніри в професійному 3х3. Потрібна грамотна підготовка. І насправді не так важливо, звідки гравець та де він починав. При достатній стартовій майстерності та фізичних даних багато гравців можуть претендувати на те, щоб стати профі у 3х3.

Окремо в цьому переліку «Рига», бо вони грали у 1 та 2 дивізіонах 5х5 в Латвії, а в 3х3 змагалися в Ghetto Basket. І потім, коли потрапили вже нарешті на турніри FIBA 3х3, то просто змели всіх, бо реально топові гравці. Просто через деякі причини довго не виступали у Світовому Турі.

Але сказати, що зараз команди сформовані з профі та з вуличних гравців грають по-різному, то скоріше – ні. Бо вже 5-6 років існують конкретні тренди – як грати у нападі, захисті, як використовувати взаємодії, як мінятися. Усе одно є переможні стилі, які наслідують. Бо, якщо так грають найкращі команди та перемагають, то новачок замислиться, а чому він так не робить. Усі розуміють, якщо ти хочеш перемагати, то повинен орієнтуватися на кращих.

Сезон 2021 року – нові локації, нові формати, нові відео від Heroes Of the Courts 

–  Стрітбольна культура  – це не лише гра 3х3, але є й інші елементи – слемданки, фрістайл, тощо. Хто є амбасадором в цих видах в Україні?

Данки, фрістайл і безпосередньо гра (3х3, 2х2, 1х1) – це складові стрітбольної культури. Усі важливі, але наразі всі в різному ступені розвинені.

У стрітболі дуже багато крутих гравців – і хлопців, і дівчат. У кожному місті є свої чемпіони та лідери думок. Є й ті, хто є топовими на рівні всієї країни. Конкретні команди називати не буду, але скажу, що це точно ті, хто регулярно грає в турнірах і фіналі Української Стрітбольної Ліги.

У данках основну «двіжуху» роблять хлопці з нашої команди «Heroes Of The Courts» – Dendi, Nikkon, Саня Захаров, Twist, Flylight. Зараз вони – найпотужніше покоління українських данкерів. Скажу так: деякі з них вже знаходяться на світовому рівні і їм потрібна всього лише можливість показати свої скіли. Досить подивитися наші місцеві данк контести за їх участі і в цьому не буде ніяких сумнівів. Періодично (але дуже рідко) в контестах бере участь наш відомий Дмитро Кривенко (Smoove). Крім того, є кілька молодих хлопців в різних містах, які через 2-3 роки можуть вийти на хороший рівень і за якими я спостерігаю.

Фрістайл – нечисленний напрямок стрітбольної культури. Його пік був приблизно у 2009-2013 роках. У той час в Україні було близько 7-8 фрістайлерів досить високого рівня і ще приблизно стільки ж хлопців, що стояли на сходинку нижче за майстерністю. Зараз активно фрістайлом не займається, мабуть, ніхто. Залишилися піонери цього напрямку, знову таки, учасники «НОТС» Толя Лутицький (Stun) і Smoove. Вони іноді випускають якісь відео з елементами фрістайлу. Є ще кілька хлопців, які напевно практикують, але про це ніхто не знає і цього ніде не видно. На цьому, мабуть, все. Напрямок залишається дуже видовищним і перспективним. Сподіваюся, що колись ми зможемо його повернути до життя і залучити до занять фрістайлом багато хлопців і дівчат.

Трікшоти з великою натяжкою можна назвати частиною стрітбольної культури. Цей напрямок ще не сформувався і регулярно займаються ним одиниці. Але хто знає, можливо в майбутньому трікшоти стануть масовими.

Довідка: Street Culture має багато однодумців серед найвідоміших представників вуличних культур в Україні. Вони займаються улюбленою справою, пропагують вуличні культури серед української молоді й прославляють Україну по всьому світі. Street Culture має десятки друзів-амбасадорів. У стрітболі, крім Станіслава Світлицького це: Максим Закурдаєв — гравець БК «Дніпро», Дмитро Кривенко — дворазовий чемпіон світу з данків FIBA, автор кращого данку в історії FIBA 3×3 World Tour, учасник The Dunk King Show, перший український участник легендарного колективу Harlem Globetrotters, Анатолій Лутицький — український фрістайл баскетболіст.

– Чи є в Україні молоде покоління, яке може прийти на зміну цим амбасадорам? І хто?

Молоді талановитої дуже багато. Я давно дивлюся на ігри юнацьких категорій наших турнірів з величезним інтересом (часто це навіть цікавіше, ніж спостерігати за дорослими категоріями). Гравці в цих категоріях (U16 і U18) реально б’ються за респект, віддаються повністю грі і роблять це дуже щиро, емоційно і по-справжньому. Є ще U14 і U12. Там теж є свої таланти. Але їм ще належить багато чому навчитися) У данках, як я вже сказав, теж є перспективні новачки.

Для того, щоб вся ця молодь не втрачала мотивацію, вона повинна бачити перспективи. У першу чергу це класні івенти різного рівня, в яких вони можуть проявити себе. Також не менш важлива інфраструктура. У багатьох містах банально немає жодного гідного сучасного майданчика, де гравці чи данкери могли б відточувати свою майстерність. Якщо успішно поєднати ці два моменти, то результат не змусить себе чекати. 2-3 роки і у нас будуть нові зірочки.

– Минулого року ти разом зі своєю команду Heroes Of the Courts створили розважальний баскетбольний ютуб канал, де показуєте цікавинки баскетболу та стрітболу. Як з’явилася ідея так популяризувати стрітбол?

– Минулої весни так все склалося, що через пандемію у всіх нас (маю на увазі себе, Макса Коморного, Дмитра та Толю) були поставлені на паузи багато проектів. І ми вирішили, якщо ми всі одночасно знаходимося в Києві, то треба щось вигадати та разом попрацювати, як це і було раніше. Ми з Максом почали накидувати ідеї та виникла думка про ютуб канал. Ми ще жартували, якби його створили ще у 2013 році, коли були на піку своєї слави, то зараз були б може не мільйонником, але дуже популярним каналом.

– У вас і просто цікаві відео з данками, і гра проти зіркових баскетболістів, і нестандартні локації, і долучання до ваших ідей відомих українських спортсменів. Задоволений тим, що отримуєте в результаті?

Зараз у нас трохи «застій», бо взимку та в першу половину весни дуже важко знаходити зали, а це обмежує реалізацію наших ідей. Крім того, на старті нас трохи «розбалував» ютуб. У перших випусках у нас були аномальні цифри. Канал, у якого було 5-10 тисяч підписників, отримував 100-200 тисяч переглядів. Та й взагалі те, що баскетбол на ютубі російськомовному набрав 10 тисяч підписників менш ніж за місяць – це серйозний результат, до нас цього ніхто не робив саме у баскетбольному сегменті.

Також я думаю, що ми вже трохи «наїлися» постійними зйомками та монтажем відео. Спочатку знімали багато, різні формати, купа ідей. Втомилися, думаю, від такого ритму. Тому взимку були менш активні. Сподіваюся, що у новому сезоні знову знайдемо натхнення для спільної творчості та  зможемо дивувати. Ідей багато, треба лише перезавантажитись та почати їх реалізовувати.

– Як вважаєш, у чому головна «фішка» саме Української Стрітбольної Ліги?

У нас багато фішок, але головна – в тому, як взагалі існує УСЛ протягом усіх цих 13 років. Люди, які жодного разу не були у нас на турнірах, а просто передивляються наш контент в соціальних мережах, не відчувають, з якою атмосферою відбуваються ці турніри, скільки всього залишається за кадром. Наскільки це пронизано дружбою, спільними подорожами, історіями. Це ціле спільне життя. У нас команда не називає себе працівниками УСЛ, бо це не робота і тут не йдеться про гроші або якусь субординацію. Це спільний проект рівних партнерів, друзів, які роблять його незалежно від наявності ресурсів. Буде фінансування чи ні, ми все одно будемо це робити, бо отримуємо реальний кайф від наших івентів. Звичайно, не буду лукавити, що було б круто, якби в УСЛ ми ще й заробляли гроші на життя. Але це не так.

Та й команди ставляться до турнірів інакше. 10 років тому, коли деяким хлопцям було умовно по 20-25 років, то вони їздили на змагання, щоб виграти, заробити гроші та відбити ті витрати, які вимагали переїзди та все інше.

Зараз цим гравцям вже по 30-35 років – вони мають родини, квартири, машини. І тепер приїжджають на турніри не за призовими, а просто за атмосферою, за спілкуванням з однодумцями, за двіжем. Вони за 13 років існування УСЛ вже виросли, а все одно остаються частиною нашої великої родини. Наша ліга славиться не лише турнірами, але й афтепаті. Це атмосфера, яку важко передати, але варто відчути.

Крім того, турніри УСЛ організовують самі гравці, не люди, яких запросили звідкись, не чиновники, а такі ж гравці. Ми десь пожертвували своїми особистими бажаннями в змагальному плані, але взяли на себе відповідальність за організацію. Думаю, можна пояснити, що ми працюємо за принципом: гравці для гравців. Коли організатор переодягається, грає на майданчику, з гідністю ставиться до своєї поразки, або виграшу – це викликає повагу серед учасників.

Також важливий фактор в тому, що у нас дуже демократична система турнірів. Вона з першого сезону була створена так, щоб команди їздили в різні міста. Мета – більше спілкуватися один з одним, розширяти наше ком’юніті та отримувати залікові бали, які потім дозволять потрапити у фінал.

Але все ж таки підсумовуючи, думаю, що головна фішка – це та алхімія, яку вдалося створити в Українські Стрітбольній Лізі, де всі один за одного, як родина.

Обо мне - Bullet

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *