Головна / Головні новини / Станіслав Світлицький: «Держава має змістити акцент з підтримки професійного спорту на розвиток масового».

Станіслав Світлицький: «Держава має змістити акцент з підтримки професійного спорту на розвиток масового».

Замість професійних кортів, пафосних шоу-програм, великих призових та купи реклами – тут сімейна атмосфера, підтримка один одного, баскетбол за правилами вулиць і спекотна боротьба за перемогу. Усе це про український стрітбол.  

Перший сезон Української Стрітбольної Ліги (далі УСЛ) стартував у 2009 році, а вже за 4 роки в Лізі виступало близько 11 тисяч гравців. Такі показники зробили УСЛ однією з найбільших ліг стрітболу на континенті. Далі війна, потім карантин. Уже 29 травня в Южному стартує 13-й сезон Української Стрітбольної ліги. Чим дивуватимуть організатори в новому сезоні? І як взагалі змінився український стрітбол за ці роки? Про це запитали у Станіслава Світлицького – засновника Української Стрітбольної Ліги, команди Heroes Of the Courts та амбасадора вуличних культур України.

–  У 1996-1997 роках в Україну приїхав Adidas та вперше провів у нашій країні масштабні турніри зі стрітболу (відбіркові етапи на центральних площах найбільших міст, а фінал – у Києві). Яка реакція тоді була на українських вулицях?

–  Насправді перші великі турніри були ще на початку 90-х. Тоді у Києві відбувся Nike Blacktop Battle. А ось масові турніри в інших містах дійсно вже проходили у 1996-1999-му під егідою Adidas (Adidas Streetball Challenge). Тоді був неймовірний ажіотаж.

Я пам’ятаю, що у Харкові грало понад 200 команд на Площі Свободи. І там було багато категорій: чоловічі, жіночі, юнацькі та навіть сімейні – тобто виступали близькі родичі однією командою. Покриття на турнірі було пластикове, чого раніше взагалі ніхто не бачив. А крім того, безкоштовна участь, купа маленьких приємностей – типу 2 літри «Пепсі» за участь, футболки за 1-2 виграшні матчі. Уяви лише, на той момент ми грали голі, босі, бідні, а тут стільки тобі «подарунків» ще й безкоштовно. І грати в задоволення. Було дуже круто. Взагалі, як потім показала практика, ми почали робити турніри не гірші, а іноді навіть крутіші, ніж ті перші івенти від світових брендів. Але тоді все було вперше і тому сприймалося як щось неймовірне.

Довідка: 27 квітня Верховна Рада України прийняла 226 голосами у другому читанні проєкт Закону України «Про основні засади молодіжної політики» (№3718 від 23.06.2020). Серед його розробників — співорганізатор «Фестивалю вуличних культур» у Харкові, один з авторів концепції харківський урбан-парків, співзасновник Street Culture (ГО «Центр вуличних культур») Єгор Матюхін.  Тепер вуличні види визнано офіційними в Україні. Серед них і стрітбол. 

–  Українська Стрітбольна Ліга з’явилася лише у 2009 році. Тобто з моменту перших масштабних турнірів до запуску вашої ліги минуло 13 років. Як увесь цей час в Україні розвивався стрітбол?

–  Майже ніяк. Там ще після Adidas намагалася Diadora щось подібне провести. Було теж прикольно, але не так, як на Adidas Streetball Challenge. А ось у 2001-2005 роках була турнірна тиша. Просто грали для себе в стрітбол на вулицях. Плюс були якісь поодинокі турніри. Усе ж таки це були інші часи. Тоді не було такого інформаційного простору і ми взагалі не знали, що та де відбувається.

–  А що стало ключовим моментом, коли ти вирішив створити Українську Стрітбольну Лігу?

–  Насправді такого моменту, щоб я сидів, думав, а потім такий: «О, ідея! Хочу створити лігу», такого не було. Якось все складалось поетапно, крок за кроком.

Спочатку я знайшов в мережі сайт streetball.com.ua, бо шукав хоч якусь інформацію по стрітболу в Україні. На тому сайті були в основному матеріали про закордонні проекти. Я зв’язався з його власником, Артемом і розповів, що також цікавлюся стрітболом, хочу допомагати розвивати цю культуру. Почав потроху адмініструвати сайт, додавати анонси та звіти про турніри в Україні. Туди на форум і в коментарі до новин потроху почали приходити люди. Потім в якийсь момент зрозумів, що роблю майже 100% роботи по сайту і вирішив створити свій ресурс streetball.in.ua. 

У 2008 році я запустив перший сезон його роботи онлайн. Почав вести сайт, соціальні мережі, анонсувати події, активно спілкуватися з командами з інших міст, писати репортажі з турнірів та зацікавлювати людей до участі у відомих мені турнірах. А потім з’явився Vkontakte і тоді ми змогли оцінити всю перевагу соціальних мереж, бо комунікувати стало реально набагато легше (наша спільнота в ВК на момент заборони у 2015 році була понад 10 тисяч фоловерів).

За рік до того, у 2007-му ми з друзями почали їздити в інші міста. Це було недалеко – Запоріжжя, Донецьк, Полтава, Київ. І потихеньку сформувалася команда друзів організаторів, якій я в підсумку запропонував об’єднати зусилля та створити щось своє, спільне та круте.

– А чим це «своє» відрізнялося від інших?

– На той момент в Україні було 8-12 турнірів, а в чому їх сенс був – не зрозуміло. Ну приїхав ти, виграв. А що далі? Я вирішив, шо було б круто, якби у цих турнірів з’явився якийсь загальний сенс, якась спільна ідея зі своєю національною айдентикою, атмосферою та іншими атрибутами. Подумав про те, що було б круто, якби почалась масова міграція команд між містами…

– Тобто до цього часу команди не їздили грати в інші міста?

–  Їздили, але до найближчих міст. Харків не поїхав би у Львів на один день зіграти у стрітбол, Київ – до Одеси, тощо. Грали максимум в сусідніх областях. А там одні й ті ж команди. Ти їх вже знаєш, уже маєш уявлення хто переможе. Було якось нецікаво.

Коли сформувалася наша невеличка команда організаторів з різних міст, я їм запропонував своє бачення турнірного формату. Такий собі чемпіонат України зі стрітболу. Бо на той час в Україні не проводилася національна першість у цьому виді взагалі.  Були тільки турніри від аматорів. Вже згодом, тільки після того, як деякі люди побачили успіх наших турнірів в дебютні роки УСЛ, вони створили федерацію вуличного баскетболу і почали проводити досить сумні офіційні чемпіонати країни. У нашому ж форматі ідея мінімум була створити своє ком’юніті, спілкуватися, їздити різними містами один до одного. Ідея максимум – довести нашу лігу до таких масштабів, коли турніри відбуватимуться на головних площах великих міст України, сотні команд-учасників та неабиякий ажіотаж серед звичайних глядачів. У деякому сенсі нам це вдалося у 2013 році.

Український стрітбол був самобутнім: наслідування іноземного було, а не масовим. 

–  Стрітбол – це окрема культура. Як вона зароджувалася в Україні?

– На початку 2000-х до нас потрапили мікстейпи AND1. Бренд баскетбольного одягу та взуття створив свою вуличну команду з крутих американських болерів і в період 1998-2008 років випускав стрітбольні мікстейпи з її участю. Це були відео про життя команди, її подорожі та ігри. Вони їздили в турне різними містами США та проводили там так звані «Open Run». Це такий формат, коли із цими зірковими гравцями мали змогу грати найкращі місцеві болери. А потім ще відбувались показові матчі, у яких грала команда AND1 поділена навпіл (за участю 2-3 кращих місцевих гравців за підсумками Open Run). Вони показувала різні фішки, данки, крутий дріблінг, приколи. Все це викликало «уау» у звичайного глядача і популяризувало стрітбол. Для нас ці відео були джерелом натхнення як в грі, так і в стилі одягу, музиці і тд. Але не лише AND1 були тими, на кого рівнялися молоді болери. Ще були такі відомі команди як Notic, Dime 55, данкери Slam Nation, Team Flight Brothers та інші. Ми передивлялися відео їх виступів. Щоправда, записи були в трешовій якості. Це сьогодні ти можеш зайти в ютуб чи соціальні мережі та подивитися все, що завгодно в Full HD. А тоді були касети, якісь диски. І ми обмінювалися цими записами, копіювали їх, затирали вдома до дірок.

Уже потім, коли Інтернет ближче став до людей, ми шукали інформацію на іноземних сайтах. Були круті ресурси російськомовні, які об’єднували всю доступну інформацію – інтерв’ю, аналітика, поради, статті про різні елементи.

Але варто зазначити, попри те, що ми переглядали всі ці відео, у нас «двіж» був дуже самобутнім. Наслідування когось було може в перші роки, але не масово. Згодом свій стиль винаходили самостійно.

– Ми почали згадувати old school в Україні. Що було популярним в українській стрітбольній культурі на початку 2000-х і як це змінилося зараз? Якщо говорити про музику та одяг.

– У середині 2000-х популярним був олдскульний іноземний реп. Ми записували 10-12 треків на диск, приносили бумбокс та ставили його на майданчику і під ці треки грали.

Зараз олдскула вже менше. Є багато нової крутої музики, яка більш актуальна. Старі легендарні треки теж є в плейлистах на турнірах, але їх вже менше. На контрасті вмикаю також якусь українську музику. Тим більше, що зараз дуже багато якісної сучасної української музики, яка драйвова, яка «качає».

Щодо одягу, то на початку 2000-х багато хто носив оверсайз (так званий «baggy style»). Це ж стосувалось й гри – великі футболки/майки до колін та шорти значно нижче колін. Я грав у футболці без рукавів і, здається, вона була розміром 5XL. Мені колись друзі розповіли: «Ми бачили на секонді круту футболку, тобі сподобається». А там реально футболка на людину десь вагою у 200 кг. Я її купив, обрізав рукава і грав наче в парусі.  Ще у мене була своя «фішка» – грав з вивернутими кишенями шортів, як символ того, що я з бідного району і в цих кишенях немає грошей. А ще раніше, коли ще не міг дозволити собі купити кросівки, то грав у звичайних дешевих кедах. І зав’язував шнурки так, щоб «язички» стирчали на 45 градусів.

Сьогодні NBA – головний законодавець баскетбольної моди. Усі рівняються на топових гравців з цієї ліги. Наприклад, зараз бачу, що на турнірах та на звичайних вуличних кортах хлопці грають у спортивних штанах та дуже високо поверх них одягають гетри. Цей тренд  – з NBA.

«Уже довели, що можемо проводити турніри й без грошей»

– Повернемося до першого сезону Української Стрітбольної Ліги. Які були труднощі?

– Фінанси. У нас тоді не було спонсорів, бо стрітбол вважався чимось маргінальним і несерйозним. Тоді турніри в рамках УСЛ підтримали, здається, в 3-4 містах і за ці спонсорські гроші можна було купити кубки та медалі для учасників. Шукали гроші постійно.

У мене з цього приводу була особлива і дуже нетипова для того часу історія в Харкові. У 2008 році я звернувся за допомогою до одного вихованця мого тодішнього тренера Володимира Олексійовича Олійника. Він був значно старший за мене і вже був дуже успішним бізнесменом. Коли я попросив допомогти з фінансуванням турніру, він довго не міг зрозуміти навіщо мені це потрібно.

Під час першої зустрічі у нас відбувся такий діалог:
– Я не можу зрозуміти, ти грошей хочеш заробити чи що?
– Ні, мені нічого не потрібно. Я відзвітуюся за кожну копійку.
– А, ну тоді ти з якоїсь політичної партії?
– Ні, я не маю відношення до політики. Просто хочу зробити крутий турнір.
– Тоді виходить, що ти фанат цієї справи?
– Виходить, що так.

І наступні 13 років підтвердили, що я, дійсно, фанат своєї справи. А Сергій Леонідович Зозуля та його компанія XADO тоді, у 2008-му, допомогли капітально відреставрувати наш старий корт на території гімназії №116 та провести один з найкращих турнірів за всю історію стрітболу України (та ще кілька турнірів у наступних сезонах). Дуже вдячний йому за підтримку моїх ініціатив у той час.

Крім того, проблеми з грошима були не лише у нас – організаторів. Учасники також не мали коштів, щоб доїхати кудись. Усі розуміли, що на турнірі великих грошей не виграти. Тобто поїздка тобі виходить в «мінус». І це був головний фактор, що стримував учасників.

Щодо просто організації турнірів, то з цим проблем не було. І тоді, і зараз механізм проведення турніру однаковий. Єдине, що раніше жеребкування та розклад робили вручну, а зараз – за допомогою спеціальних програм.

Можна ще виділити з труднощів того часу – складність в комунікації з командами. Не всі знали про наш сайт та лігу. У мене є купа фото, де ми розвішуємо банер з нашим сайтом і всім пояснюємо, де можна подивитися всю інформацію про стрітбольні турніри, анонси наших подій, тощо. І про те, що взагалі є така Українська Стрітбольна Ліга.

– У 2013 році УСЛ стає однією з найбільших ліг Європи. Як вдалося досягти такого масштабу за кількістю гравців?

– У тому сезоні у нас було майже 11 тисяч гравців та близько 30 турнірів. У чому секрет? Це був перший повноцінний сезон, де ми грали на головних площах багатьох міст. Ми створили максимально комфортні умови для гравців – призові фонди, велика кількість глядачів, шоу програма. Усе це стало можливо завдяки дуже потужній підтримці Юрія Володимировича Колобова, відомого баскетбольного мецената. Досі вдячні йому за ту допомогу. Також завдяки їй змогли тоді купити своє обладнання (пластикові корти, стійки, тощо) та грати одразу на 10-ти мобільних майданчиках. Це вирішувало проблему пропускних можливостей – зросла кількість команд, які ми могли б прийняти в рамках одноденного турніру.

Також це був пік нашої інформаційної роботи на той час. Про нас вже знали майже всі, УСЛ згадували в піснях. Крім уже знайомих соціальних мереж, ми почали активно вести ще й Instagram (який зараз є нашим найпотужнішим інформаційним джерелом). Це був просто ідеальний сезон – умови для роботи, велика кількість учасників та глядачів, цікаві та сильні турніри. Тому команди їхали із задоволенням.

– Логічно, що у 2014 році відбувся спад в УСЛ. У чому це було відчутно найбільше?

– У 2014 році в Україні почалася війна, це нас також не оминуло. Одразу Сімферополь, Севастополь та Донецьк відпали, як міста, де ми проводили турніри. Крім того, це одразу мінус команди, які раніше звідти їздили на наші турніри.

Ми також втратили можливість возити обладнання. За інерцією в 2014-му ще в деякі міста вивозили його. Але таких випадків ставало все менше. Через це турніри повернулися на вуличні майданчики, а це всього два кільця, у найкращому випадку – чотири. І з цим я також пов’язую зменшення кількості учасників. Бо деякі команди не хочуть чекати своєї черги. Вони сподіваються прийти, зіграти всі матчі за 2-3 години та піти по своїх справах. Робити розклад блоками, як зараз відбувається на професійному рівні, не завжди вдається на масових турнірах. Є свої нюанси. Тому, коли команди дізнаються, що турнір відбувається на стаціонарному майданчику в спальному районі, то кажуть, що не хочуть чекати та не братимуть участі.

Зменшились призові фонди на турнірах (а на деяких взагалі зникли) і виросли стартові внески — це також впливає. Адже аудиторія баскетбольна і так не дуже забезпечена, а зараз взагалі через цю всю ситуацію люди не впевнені у завтрашньому дні. Тому витрачати гроші на подорожі в інші міста не завжди найкраща ідея для них.

Насправді після такого яскравого 2013 року нам здавалося, що ось нарешті ми досягли тих умов для роботи та тих масштабів, які хотіли. У нас були спонсори, була підтримка серед учасників, були ідеї, які хотіли втілювати на всеукраїнському та міжнародному рівнях. А потім все припинилось. Фінансово важким був кожен наступний сезон, майже як і на старті (2007-2010). Але все це нас не зупиняло. Ми все одно проводили та проводимо турніри.

– А потім ще й 2020 рік зі своєю пандемією…

– Ми розпочали минулий сезон аж у липні, що для нас не дуже типово. Сезон був такий собі, стислий. Усього півтора місяця замість звичних 3,5.

На своїх турнірах ми дотримувалися карантинних обмежень: перевіряли температуру, були антисептики, людей, які не грали, просили виходити з кортів. Коли у тебе 100 команд по 4 учасники, а ще й люди, які зупинялись просто подивитися турніри – іноді було важко все контролювати.

Але ми з друзями-організаторами жартуємо, що вже неодноразово довели, що можемо проводити турніри у будь-яких умовах: з грошима, без грошей, з карантином чи з кількома тисячами людей на локації.

Також у 2020 році в черговий раз стикнулися з недоброзичливцями. Не всім подобається наша волонтерська діяльність. Коли прості хлопці та дівчата, без ресурсів та із зовсім дивною мотивацією вже 13 років створюють УСЛ 3х3, то у декого це викликає питання – а навіщо? Люди, які мислять інакше, вони не можуть зрозуміти – а навіщо ми це робимо? Де фінансовий чи будь-який інший інтерес? Адже, на їх думку, обов’язково щось має бути, що змушує 13 років робити ці турніри. І воно таки є, але знаходиться у іншій площині, ніж ці люди думають.

– Яким буде сезон Української Стрітбольної Ліги у 2021 році?

Збираємося стартувати 29 травня. Плануємо близько 14-15 турнірів.  Але тут вже все вирішуватиме карантин та обмеження, які будуть. Є ідеї цікавих локацій, є нові формати турнірів. Чи зможемо все реалізувати уже побачимо в сезоні, бо, на жаль, не все залежить лише від нас.

Календар УСЛ в новому сезоні:

29.05 Южне

05.06 Полтава

19.06 Бахмут

20.06 Вінниця

26.06 Нова Каховка

27.06 Бориспіль

03.07 Київ / Кам’янське

10.07 Бердянськ

17.07 Запоріжжя

24.07 Київ / Кривий Ріг

07.08 Краматорськ

21-22.08 Харків

28-29.08 Національний Фінал

Більше про дати, умови участі та турнір читайте тут (http://streetball.in.ua/featured/1490-startuye-usl-3h3-2021.html)

Обо мне - Bullet

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *